22:41 

miu_
someday I'll feel no pain. someday I'll have no brain.
Іван Малкович

* * *

Тоді
як у нашому листівнику
закінчувався лист
і в стайні рикала маржина
яка не звикла спати у бруді
ми вирушали в Дуби
за листом

По дорозі
тато мріяв уголос
як то буде поважно
коли я підросту
і ми втрьох із дідом
зможемо нести
три верети за раз

йому й не думалось
що на той час
коли я зможу підійняти
добру верету листу —
з їхньої з дідом сили
залишаться тільки скіски
(як від добрих кіс)
і я лиш сам-один
буду нести ту верету
таку велику
і таку тяжку

А якось
однієї ночі
нам усім трьом
присниться один сон:
ніби ми
виходимо з осіннього лісу
і кожен з нас
несе на плечах
по великій вереті листу
і ми засипаємо тим листом
наших корів
і волів
аж по самісінькі шиї!..

(о… що то буде за сон!..)

і дивно
що на ранок
ніхто з нас
не помре

[14 квітня 1981, 18 серпня 1982]
ХОВАНКА

Сестрі

Злови мені маленьку жабку,
дай їй стрілу травички в лапку —
хай не боїться… Втім, я й так
згадав дитинство — як ми грались
у хованки, і як лякались
криничних жабок, а ще як
ти заховалася в криницю,
і я тебе, мов котик кицю,
урятував таки… Та все ж,
найкраща схованка — долоні
худі, замурзані, солоні…
Сховаюся — і не знайдеш…

Як вельми сумно нам одначе:

не схований — ніхто й не баче,
сховаєшся — побачать всі.

Я так не граюся, тим паче,
що скрекекекає і плаче
бульката жабка в лопусі.

[лютий 1992]

Іван Малкович

* * *

Отак прожив собі, дивись,
немов одне лиш тільки знав я:
о півдошостій народивсь —
о півдопершій поховають.

Звідкільсь прийшов, ішов кудись,
неначе й був — не був неначе…
Та хтось оплаче, хтось оплаче,
й мене оплаче хтось

колись,

бо я й прийшов лиш, щоб хоч зрідка
комусь бриніло із очей
так тонко-тонко,

наче скрипка,

і мудро,

як віолончель.

[1982, 1996]

* * *

Там
де мені добре —
довкола гори —
невисокі переважно
і я дуже тяжко
прийшов до розуміння
що невисокі вони тому —
бо ж ростуть углиб
(коріння ясенів
подорожують по тих горах)
Чорногори глибин
ростуть під Карпатами

тепер я вже знаю
яка то неправда
коли ми марнотно
складаємо руки померлим —
бо кожен гуцул
після відходу
ще мусить здолати
останню свою
Чорногору

[1982]

URL
   

о том, как солнце, погружаясь в волны, стало алое как кровь

главная